On July 19, 2010 at the AIDS Center, the accused woman who at that time was pregnant, was informed about the positive HIV test. In the period from January 2013 to August 2013 the defendant regularly entered in unprotected sexual relationships with her male partner, who complained to the court that she did not disclose about her HIV status and thus allegedly put him in danger of contracting HIV. However, the court came to the conclusion that failure to prove the assertion that the defendant did not tell her sexual partner about her HIV. In addition, no adverse effects on the conduct of the defendant did not come, which eliminates the possibility of bringing her to responsibility for an unintentional crime.
The court argued that “the relations that developed between the partners in their nature was about HIV exposure. Firstly, the crime didn’t constitute the HIV exposure, but only actions that could have been considered as exposure. Second, the pre-trial investigation and the prosecutor falsely assigned responsibility for creating such a threat of exposure to the accused.”
Further, the verdict found that the guilt of the sexual partner of the HIV-positive defendant in creating the threat of HIV exposure was greater than the guilt of the defendant, given that he was 16 years older than her, had more experience, including in relationships with women and had children from different women, and was characterized as having a promiscuous sexual behaviour. Overall, in Ukraine, the courts tended to respond to HIV criminalisation cases against women by reducing the penalty from time in prison to a suspended sentence.
19 липня 2010 року у центрі СНІДу підсудна, яка на той час була вагітною, була поінформована про позитивний тест на ВІЛ. У період з січня 2013 по серпень 2013 року підсудна регулярно вступала в незахищені статеві стосунки зі своїм співмешканцем, який скаржився суду на те, що вона не повідомила його про свій ВІЛ-позитивний статус і, таким чином, свідомо поставила його в небезпеку інфікування ВІЛ. Однак суд дійшов до висновку про недоведеність твердження, ніби підсудна не повідомляла свого статевого партнера про наявність у неї ВІЛ. Крім того, жодних негативних наслідків від діянь підсудної не настало, що виключає можливість притягнення її до відповідальності за вчинення неумисного злочину. Втім, суд , частково погоджуючись із прокурором, відзначає, що «відносини, які склались між партнерами, створювали загрозу виникнення небезпеки зараження ВІЛ. Але, по-перше, склад злочину утворюють не дії щодо створення загрози небезпеки, а лише дії, що безпосередньо створюють небезпеку. По-друге, орган досудового розслідування та прокурор хибно покладають відповідальність за створення загрози такої небезпеки на обвинувачену.».
Також суд першої інстанції у виправдувальному вироку дійшов висновку, що провина статевого партнера ВІЛ-позитивної підсудної у створенні загрози небезпеки зараження ВІЛ насправді є більшою, ніж провина підсудної, зважаючи на те, що він старший за неї на 16 років, має більший досвід, зокрема, у стосунках з жінками; має дітей від різних жінок та веде невпорядковане статеве життя.
